Бал найменшого опору

22

Підробляю репетитором. Була у мене учениця — готувалися до ЄДІ з англійської. Можу похвалитися, що я підходила до процесу старанно. Мова-то сам по собі цікавий; сама пам’ятаю, в якому захваті були, коли зрозуміла, що можу читати книги в оригіналі. Я з натхненням втирала, як все це здорово, але натикалася на здивований погляд, який розцінювала як боязкість перед вивченням іншої культури через мову.

Одного разу, збираючись уже йти, я завела фатальний розмова.

— Куди вступати-то будеш?
— На зв’язку з громадськістю, — відповіла учениця.
— Ух ти! Цікаво, напевно!

Однак прохолодний погляд підопічною красномовно сказав мені, що це навряд чи було мрією дитинства.

— А чому ти вирішила туди вступати?

Питання я задала банальний, але правда було цікаво, що рухає людьми, які йдуть на піар. Учениця пояснила нетямущу мені:

— Та туди треба ЄДІ з суспільствознавства і з англійської. Я ж решта точно не здам.
— А… Що вчити-то там будете?

І тут на кам’яному обличчі мого майже абітурієнта з’явилася-таки емоція — глубое здивування.

— Та не знаю я! — сказала дівчина і квапливо додала: — Мені б з англійської 32 бали набрати мінімум, щоб поступити.

І погляд такий вибачається, поблажливий: на фіг мені ваша наука, тітка, натаскайте нас просто, че ви там намагаєтеся?

Я застебнула останній ґудзик на пальто і, машинально ввічливо попрощавшись, вийшов. Треба переглянути погляди на життя. Може, не міністерство винне? Кому взагалі треба наша хвалена освіту, якщо отримання папірці після п’яти років відсидки в аудиторіях має з ним мало спільного?