Він сказав «Поїхали!» і махнув грошем

23

Поговорити хотілося б про гроші. Про купюрах. Паперових.

У нашому магазині підлогових покриттів періодично трапляються продажу великих партій за готівковий розрахунок. Ось, наприклад, власник парку маршрутних таксі купував підлоги на весь заміський будинок. Я думаю, всі здогадалися, якими купюрами він розплачувався? Гора м’ятих, надорванных десяток, п’ятдесяток, сотенних, — перехоплені резиночками купи. Я їх повинен перерахувати. Вручну — машинка цю купу не візьме. А ще я їх повинен розсортувати, щоб всі лежали красиво і одноманітно — інакше штраф. При клієнті я їх тільки перерахував. Швидко, хвилин за сорок, покірно й незлобиво — це клієнт, це гроші, я зобов’язаний їх прийняти. А потім сів за стіл з двома пакетами: з одного беру пачку, перекладаю купюри і складаю в інший. Як насіння, блін.

Продаж 500 метрів підлоги для банку виглядала схоже. Виконроб прийшов, весело помахуючи пакетиком, плюхнул його на стіл і, як Гагарін, сказав: «Поїхали!» Таке відчуття, що в банку робили генеральне прибирання і ці гроші вимели з-під меблів. Між купюрами пару раз попадався тополиний пух. У двох пачках грошей не вистачало — перераховували тричі, по черзі. Свого часу мені не шкода, але невже цим людям не шкода свого?