Адже можна було б

43

У нас будинок з приватним ТСЖ. Невелика парковка у дворі будинку. Віднедавна голова ТСЖ заборонив паркуватися на тротуарах, про що склав документ і розвісив по під’їздах. Начебто паркуватися перестали. І тут недавно я виїжджаю з під’їзду з коляскою, а у мене на шляху стоїть здоровий позашляховик. На тротуарі. Із нього вилазить милий такий старий дядько, пристойно одягнений. Вітаюся, проходячи на расстонии в 15 см від нього. Навіть не дивиться в мій бік, ставить машину на сигналізацію і йде. Адже можна було запитати його з ідіотичною посмішкою: мовляв, а чому ви ставите свою машину на тротуарі, адже у нас заборонено? І капати йому цим питанням на мізки кожен раз, коли я його бачу. Ні, я мовчу.

У магазині не дуже розумного виду продавець махає перед носом мого півторарічного сина шоколадкою і усюпусюсечным противним голосом віщає: «и-и-И, хочеш шокола-а-адку? А не так-а-ам!» Адже можна було строго сказати: мовляв, не треба мені дражнити дитини, робіть свою роботу мовчки. Тому що мій син не їсть солодке і явно володіє інтелектом вище, ніж у цього продавця, бо як дивиться на нього з нерозумінням. Але я мовчу.

Купила собі випічку в найближчому кіоску. В загальній сумі 70 рублів. Продавщиця бере з мене сотню і дає здачу — 10 рублів. На блакитному оці. Беру, йду. Адже можна було повернутися і зажадати свою здачу в повному обсязі. Але я вирішила не зв’язуватися. І промовчала.

І я потім кожен раз прокручую ситуацію у себе в голові і роблю висновки: адже можна було б…

Я задовбали сама себе вродженої гипервоспитанностью і побоюванням вступати в демагогії. Невмінням припиняти хамство. Своїм цим тупим мовчанням. Боженько, розв’яжи мені мову, щоб я могла захиститися і навчилася ставити таких ось людей на місце!