Бензин. Сутінки. Сага

46

Я часто їжджу по різних містах, із завидною регулярністю освоюю нові для себе дороги, на яких, природно, немає знайомих заправок. Машинка моя живиться вісімдесятим бензином, який в наш час є вже далеко не на кожній заправної станції, тому заїжджати на першу-ліпшу АЗС я не можу і виглядати заповітні цифри на стелах починаю заздалегідь.

Самі понтові заправки частенько намагаються вразити клієнта широтою розмаху. Вони займають величезні площі, до них треба звертати з дороги і їхати метрів двісті. Відповідно, і стели у них розташовані не біля дороги, як годиться, а на в’їзді. З дороги ж їх розгледіти неможливо.

У дешевих, навпаки, біда з площами. Вони маленькі і компактні, і стели у них стоять сильно після в’їзду. Якщо є потрібний бензин, частенько доводиться повертатися заднім ходом.

Про стели без підсвічування в темний час доби або з електронними дисплеями, яких не видно на яскравому сонці, взагалі мовчу. Це, мабуть, за норму вважається. Як тільки люди не усвідомлюють, що змушуючи водія вдивлятися, концентрувати свою увагу не на дорозі, вони створюють небезпечні ситуації?

У містах, до речі, цієї проблеми майже немає. Майже завжди все зручно розташоване, написано великим контрастним шрифтом, підсвічено. Може, конкуренція змушує дорожити зручністю? Адже не помітивши цікавить цифри, воЕкшн просто пропустить цю АЗС і поїде на наступну, розташовану через кілька сотень метрів.

І навіть якщо все гарно оформлено і зручно розташоване, якщо є в наявності потрібна марка і ціна влаштовує, все одно існує ймовірність, що тільки зупинившись біля колонки, ти помітиш, що висить на шлангу обривок зошитового листа з кострубато виведеним фломастером словом «ні».