Білі комірці і золоті руки

3

Знаєте, я ще не встиг отримати вподобану професію, до якої йшов дуже довго, а мене вже задовбали. Хто? Працівники розумової праці.

Я більше п’яти років пропрацював «білим комірцем». Робота в офісі, з інформацією, в зручному кріслі за комп’ютером. Редактура, коректура, все таке. Потім мені набридло, і я відправився в ПТУ отримувати професію, про яку так довго мріяв: коваль і зварювальник.

Мені, чорт забирай, подобається працювати руками. Я хочу присвятити своє життя створенню красивих і функціональних речей. Зрештою, я хочу отримувати гроші за вироби, що вийшли з-під моїх рук. Але для колишніх побратимів по інтелектуальному праці я тепер нікчемність, «выгребающее свинарник». На їх думку я не зміг «вибратися нагору», закінчити університет і стати «пристойною людиною».

Так, університет я не закінчив, тому що пішов звідти. Набридла безглузда метушня і копирсання навколо непотрібної мені скоринки. Зараз, у свої 25 років, я вчуся в ПТУ. Мені шалено подобається обраний мною шлях. Задоволений і тим, що сюди не йдуть люди за скоринкою — за цим ділом безглузді марнотратники життя з багатими матусями та татусями стрункими колонами рухаються в університети.

Товариші «білі комірці»! Я на своєму досвіді знаю, що ваша робота часто важлива, цікава, потрібна, досить складна і важка. Але звідки це презирство до людей, які працюють руками? Чому ви так зневажаєте робітників? Саме вони збирають комп’ютери, роблять крісла, на яких ви сидите, будують ваші офісів і дому. Не можна хоч краплю поваги?